Пам'яті мільйонів невинно закатованих Голодомором 1932-33 рр.

 Принесла вчора з магазину лампадку і син запитав мене навіщо. Пригадала йому про Голодомор і Всеукраїнську акцію "Запали свічку", а він каже: "А, то ми ж це кожного року робимо. А що, хтось може це не робити?" І от ніби питання без підтексту, без прихованого змісту... А я пригадала, як вперше готувалась проводити годину реквієм "Криваве клеймо України" якраз про ті події. Перечитавши купу сценаріїв, статей і спогадів про Голодомор і подивившись моторошні відео, довго не могла відійти від емоцій. І кожного року (попри всі негаразди і ситуації, які завжди є, були, і будуть) я не можу не запалити лампадку пам'яті тим, які жертвували собою заради життя своїх дітей і тим, хто вижив з пам'яттю про звірські події 33-го. Не тому, що всі так роблять, а для того, щоб не забувати про те, як минуле впливає на події, які маємо сьогодні.

Під впливом свідчень очевидців (переглянутих у відео про Голодомор): 

Страшна колискова, заспівана катом

Буде вас,синочки, до сну укладати.

Кого – серед поля, кого – коло печі,

Кого ж – замість юшки для решти малечі.

Не плачте, маленькі, стуліть оченята.

Для вас маковинням натоплена хата.

Спи доню, спи, рідна, он вишенька квітне…

І небо таке виснооке, привітне…

Нащо тобі, рідна, зернятка в долоньці?

Чи ж нам не тепленько лежати на сонці?

Не треба вставати, не треба співати

Страшну колискову, заспівану катом.

Ота колискова не змовкне ніколи.

Вона – як громи й блискавиці довкола…

О, люди! О, світе!!! Зайди же до хати!

Почуй колискову заспівану катом.

©Панчишин С.В., листопад 2015